Питання роздільного збору сміття неодноразово порушувалося у місті. Навіть більше, два роки тому на одній з вулиць встановили контейнери. Ініціатором став Григорій Хорбаладзе, людина, яка це зробила за власний кошт. Однак через відсутність культури сортування сміття чоловік відмовився займатися справою. Хоча люди все таки дотримуються закону, який вступив у силу рік тому, і розділяють відходи. Та згодом приїжджає сміттєвоз і все сміття опиняється в одній кучі. Тож виникає запитання: для чого потрібне таке сортування?
Понад п’ятнадцять років підприємство «Гербор-Холдінг», яке є одним з найбільших платників податків у місті, не тільки сортує відходи виробництва й побутові, а й пресує їх та продає. Керівник Олег Борбелюк розповідає, що у них є договір з КП «Волиньприродресурс», який забирає вже спресоване сміття.
-Картон, стрічки для фурнітури, пластик, – усе це йде у контейнери, після чого потрапляє під пресувальну установку, – розповідає Олег Васильович. – Такий досвід ми запровадили багато років тому. Це допомагає не тільки цивілізовано позбуватися відходів, а й заробляти на них. За кордоном вже давно впроваджена методика роздільного сміття, на жаль, у нас вона недосконала. У першу чергу через відсутність інфраструктури з переробки. Люди готові викидати пластик окремо, папір окремо. Та коли бачать, що це все забирається разом, бажання сортувати відпадає. Вважаю, це питання потрібно підіймати на державному рівні, і починати на місцях. Варто додати, сьогодні запроваджено виробництво меблів, у яких передбачено сортування сміття.
Майже 95% відходів в Україні потрапляє на сміттєві звалища, й лише мізерна частина йде на вторинну переробку. Чого не скажеш про європейський досвід, який на відміну від нашого, є протилежним.
В Україні, за даними Мінрегіонбуду, щорічно викидають близько 10 млн тонн сміття, з яких лише 600 тисяч йде на вторинну переробку чи спалюється. Решта захоронюється на звалищах, яких, за офіційними даними, в Україні понад 6 тисяч. Вони займають 9 тисяч гектарів. Ще тисяча гектарів – несанкціоновані стихійні звалища.
Деякі країни, приміром, Данія, переробляє не лише власне сміття, а й з сусідських країн. У Франції на кожному контейнері з відходами встановлений чіп, який вимірює рівень відходів. Ця інформація дає змогу більш ефективно скласти маршрут сміттєвозів: куди поїхати в першу чергу, а куди в останню. У Швеції переробляють 99% відходів, більша частина яких використовується як паливо для електростанцій. Шведи навіть купують сміття в інших країнах (Ірландія, Італія, Норвегія), оскільки свого їм замало. А от в Австрії активно використовують біотехнологію: грибковий фермент, який розщеплює пластик та поліестер. Таким чином, в країні забезпечується так званий «колообіг пластику»: відхід від одного продукту використовується для створення іншого. Попри те, що проблема забруднення в Індії стоїть гостро, жителі країни винайшли незвичайний спосіб боротьби з деякими відходами. Пластик, поліетиленові пакети, обгортки шоколадок індійці використовують у будівництві доріг. Цей метод винайшов професор хімії, за технологією якого близько 15% бітуму (вуглевод, що використовується у виробництві асфальту) можна замінити на пластикові відходи. У Фінляндії батарейки, лампочки та інші шкідливі відходи можна здати в будь-який магазин, де ці речи продаються. У супермаркетах розташовані автомати, які приймають банки й пляшки та видають за них чек із сумою, яку покупець може отримати на касі. Кожна аптека приймає ліки, термін придатності яких вже збіг, а по всій країні розміщені пункти прийому одягу, який за підтримки Червоного Хреста відправляють до країн, що цього потребують. (Інформація з соцмереж).
У Володимирі-Волинському з потугами й скандалами будується третя карта полігону. Та чи вирішить вона питання роздільного сміття?
Немає коментарів:
Дописати коментар