Наприкінці червня Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження були опубліковані дані щодо енергетичного потенціалу твердих побутових відходів (ТПВ). Зокрема, йшлося про те, що в Україні цей потенціал майже не використовується. Натомість, Держенергоефективності готове запропонувати інвесторам проект будівництва сміттєпереробних заводів для подальшої генерації енергії, що передбачає сортування сміття, отримання біогазу з біологічної фракції та обов'язкову когенерацію – виробництво електрики та тепла.
Але ідея тотального спалювання ТПВ є неоднозначною з точки зору як енергетичного ефекту, так і впливу на довкілля. Чому саме, і як Україні досягти рівня переробки відходів, притаманного передовим країнам Європи, спеціально для Mind пояснює Анатолій Куцевол, директор Команди підтримки реформ при Міністерстві екології та природних ресурсів України.
При цьому, на вторинну сировину (рециклінг) надається 20-30% від усієї маси ТПВ. Однак, це суперечить Національній стратегії з управління відходами, відповідно до якої на рециклінг має надходити до 50% відходів – це саме той рівень, якого вже зобов'язалися дотримуватися країни ЄС.
На сьогодні лише 3% вітчизняних ТПВ перетворюються на енергію шляхом спалювання, а максимальне значення, визначене у Національній стратегії – 10%. З такого обсягу потенційна енергія має ще скромніші результати – 105 000 гКал (0,04%) та 36 млн кВт (0,02%) у випадку використання 3% ТПВ та 350 000 гКал (0,15%) та 120 млн кВт (0,08%) якщо на енергію перетворюється 10%. Чи варті такі відсотки отриманої енергії екологічних ризиків, які виникають через спалювання відходів?
Чому не можна взяти і спалити все сміття? Існує два основні способи отримання енергії зі сміття – біогаз із харчових відходів та RDF-паливо (Refuse Derived Fuel) з неорганічних відходів. І перший, і другий способи є цікавими для підприємців, адже мають високу ймовірність швидкої окупності інвестицій (до семи років), особливо за умов впровадження так званого «зеленого тарифу» для переробки сміття під виглядом «відновлюваних джерел енергії». Але обидва способи насправді не є безпечними для довкілля.
Наприклад, у столиці Афганістану – Кабулі – узимку з вікна майже нічого не розгледіти: над містом стоїть важкий дим, бо бідні жителі спалюють сміття задля обігріву. І таку картину можна побачити ледь не в усіх країнах із слабкою економікою та низькою екологічною свідомістю.
Екологи фіксують погіршення стану повітря у містах України в зимовий період – через зменшення кількості споживання газу та збільшення використання вугілля.
Експерти, які виступають за перетворення відходів на енергію, оминають три важливі фактори:
- через маніпуляції із привабливим «зеленим тарифом» існує ризик відкриття численних сміттєспалювальних заводів без належного обладнання для сортування відходів та фільтрації викидів;
- незалежно від того, чи є це технології зі створення біогазу чи RDF – це додаткове джерело парникових викидів, які є основною причиною глобальної зміни клімату. Тому ми не можемо однією рукою підписувати міжнародні зобов'язання про протидію зміні клімату, а іншою – будувати сміттєспалювальні заводи.
У країнах, де перетворення відходів на енергію є позитивним досвідом (Норвегія, Швеція) – створені всі умови для того, аби довести глибинну переробку сміття до такого стану, коли потенційно шкідливі речовини не зашкодять довкіллю – після спалювання.
Що таке ієрархія управління відходами? Передові країни світу розробили п'ятиступеневу ієрархію управління відходами, яка базується на пріоритеті запобігання утворенню відходів, а якщо запобігти не вдається – докладаються зусилля для повторного використання, якщо і це неможливо – здійснюється рециклінг (матеріали з відходів переробляються на продукцію, матеріали або речовини). Рециклінг включає перероблення органічного матеріалу, але не включає відновлення енергії чи перероблення на матеріали, що будуть використовуватися як паливо або матеріали для зворотнього заповнення.
Коли переробка (рециклінг) неможливі – застосовуються операції із відновлення енергії чи перероблення на матеріали, що будуть використовуватися як паливо або матеріали для зворотнього заповнення.
Зворотнє заповнення – операція з відновлення, коли придатні для цього відходи (крім небезпечних) використовуються для заповнення пустот або для інженерних цілей у ландшафтних роботах, де відходами заміщують матеріали, які не є відходами.
Якщо всі ці операції вже здійснені або виконати їх неможливо – відходи можна видалити (в тому числі захоронити, розмістити на спеціальних полігонах, спалити, розчинити тощо).
Цю ієрархію прийняла й Україна, схваливши в 2017 році Національну стратегію з управління відходами.
Таким чином, відновлення з виробленням енергії – це передостанній крок в ієрархії управління відходами, і він точно не має бути пріоритетом державної політики із енергоефективності. Бо оцінюючі гігакалорії отриманої енергії, ми забуваємо обрахувати потенційну шкоду для довкілля та здоров'я людини.
Тож як бути зі сміттям? Предметніше про перетворення відходів на енергію можна буде говорити тоді, коли буде налагоджено систему сортування сміття та потужності із рециклінгу. Саме тому Україна не має повністю закривати очі на таку опцію, і в Національній стратегії закладено будівництво стаціонарних потужностей з термічної утилізації відходів (з одного в 2016 році до 20 у 2030-му), збільшення обсягів ТПВ, що спрямовуються на термічну утилізацію (з 3 до 10%та з 1 млн тонн до 3 млн тонн відповідно).
Спалювання твердих побутових відходів дійсно має економічне підгрунтя – особливо, якщо підприємці прагнуть швидких, «гарячих» грошей. Однак, непрямі витрати та загрози в умовах України – більші, і це варто враховувати.
Немає коментарів:
Дописати коментар