Масове явлення травневих хрущів у Чернівцях в останні тиждень-два, яке зауважили навіть далеко не сентиментальні мешканці кам'яних джунглів, змусило багатьох задуматися над природою явища. І, напевно, далеко не у всіх ці комахи, нерухомі тільця яких можна було надибати на більшості міських доріг та тротуарів – від Руської – Кобилянської – і аж до алейок парку імені Тараса Шевченка, асоціювалися з пантеїстичним Антоничевим: "я був хрущем і жив колись на вишнях ..." Добряче налякані Чорнобилем, а згодом невідомою "чернівецькою хворобою" кінця 80-х, люди готові, що називається, дути на холодне. Про алопецію, до слова, у своєму новому романі, який вже оголосили найбільшим епічним твором про нашу сучасність, мимохідь згадує Оксана Забужко: "Діти вранці прокидалися, вставали з ліжка, а волоссячко лишалось на подушці. М'якеньке дитяче волоссячко, як шовковий скальпик". Тож зауваживши мертвих хрущів, більшість, переконаний, одразу подумала про найгірше. Не інакше як знову кропили якоюсь гидотою, або й взагалі труїли...
Хрущі не винні
З'ясування причин такого незвичного явища природно було почати зі спеціалізованих служб, на які покладено функції контролю за станом повітря у місті та області. Наприклад, Чернівецького гідрометцентру, віднедавна "озброєного" з цією метою ще одним – третім за рахунком – стаціонарним постом спостереження за забрудненням атмосферного повітря. Проте навіть гіпотетичну можливість негативного впливу довкілля на загибель хрущів тут заперечили. "Разом з хіміками проаналізували отримані з початку року проби, визначили вміст основних домішок у повітрі за останні тиждень-два – ніяких особливостей не зауважили, – запевнила кореспондента "Доби" начальник Чернівецького гідрометцентру пані Тетяна Негадайлова. – Все у межах, притаманних для Чернівців: забагато формальдегіду, окису азоту... Проте якихось нетипових спалахів активності чи специфічних викидів у атмосферу забруднюючих речовин ми не фіксували". (Морально застарілі нормативи, згідно з якими в Україні все ще визначаються гранично допустимі рівні забруднення атмосферного повітря, взагалі потребують окремого дослідження. Тому тут їх не чіпатимемо). Колегу активно підтримали фахівці Держекоінспекції в Чернівецькій області. За словами начальника відділу інструментально-лабораторного контролю пані Тетяни Картавіної, в краї взагалі не залишилося підприємств, віднесених до високого ступеня ризику, а відтак спроможних активно забруднювати повітря. Якщо щось і може серйозно зашкодити живій природі області й міста, то це автомобільні вихлопні гази. Тривогу розвіяли й науковці факультету біології, екології та біотехнології ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Виявляється, наймасовіше за останнє десятиліття явлення хрущів народу, можливо, справді нетипове для Чернівців, проте цілком звичне для інших місцевостей області, наприклад, придністровської Сокирянщини, опосередковано може сигналізувати не про погіршення, а зовсім навпаки – покращення екологічної ситуації у Чернівцях. Наприклад, доцент кафедри зоології та гідробіології Лариса Хлус обережно припускає, що саме зменшення антропогенного тиску на ґрунти – значно розумніше використання чернівчанами мінеральних добрив на своїх городах та дачах сприяло збереженню личинок хруща у землі. Кажучи по-простому: менше хімії потрапило у землю – більше хрущів вижило. Усі ті жуки, яких ми сьогодні бачимо, – це останній прояв їх чотирирічного життєвого циклу. Більшість цього часу личинка хруща проводить у ґрунті, харчуючись, в тому числі корінцями, а на четвертий рік – у травні – жук виходить назовні, щоб залишити потомство і за місяць загинути. Зазвичай хрущі виявляють активність хвилин через 15-20 після заходу сонця, коли освітлення падає до певного рівня. А велика кількість загиблих жуків, яких мали можливість спостерігати чернівчани, прямий наслідок їх більшої, ніж зазвичай, кількості, проте причини загибелі – природні: когось на льоту збила машина, а хтось необережно потрапив під ноги перехожим.
Хоча про остаточне подолання "пестицидної" загрози чи негативного впливу на середовище існування людини тих таки кислотних дощів у зв'язку з несподіваним для багатьох збільшенням кількості хрущів говорити наразі не доводиться. Науковці радять не залишати поза увагою безліч інших ймовірностей. Адже трапляється, що деякі біологічні види, які краще за інших приживаються в міських умовах, просто витісняють із середовища існування решту, а тому домінування одного з них – наслідок не екологічних, а вже зовсім інших факторів. І кожен з них треба вивчати окремо. Щоправда, й так званих "живих" індикаторів стану довкілля у природі більш ніж достатньо. Тому остаточно не слід виключати й таку ймовірність. Приклади використання шахтарями канарок, чижів чи мишей, яких вони брали з собою у клітках в забій для раннього виявлення шкідливої концентрації вуглекислого чи рудного газу в повітрі, – вже класика жанру. А ще ж є "живі" барометри, термометри, годинники...
Індикатори життя
Кому із нас бодай раз у житті не доводилося чути нарікання, що у місті поменшало равликів, дощових черв'яків чи тих таки горобців? Інша річ, чого у цих спостереженнях більше – наслідків впливу людини на довкілля чи нашої власної неуважності. Адже найчастіше порівнюють із часами дитинства, коли прірва між світом людини й природою не така нездоланна, як у зрілому віці. Хіба не в дитинстві зустріч із найменшим живим створінням стає ледь не головною подією всього дня? Інша річ зараз: куди там заклопотаним насущними проблемами дядькам і тіткам зауважити на своєму шляху якусь беззахисну рослину, равлика чи мураху. Врешті, на сторожі наших інтересів давно стоять досягнення науково-технічного прогресу. Для чого тоді, питається, утруднювати собі життя якимись спостереженнями, переконані багато хто з нас. І, як виявляється, цілком даремно. Наприклад, зелені насадження у місті не лише збагачують повітря киснем чи продукують первинну органічну речовину, що є джерелом існування тваринних організмів, але й зв'язують та нейтралізують токсичні речовини, зменшують рівень шумового забруднення. Усе живе, що нас оточує, давно сигналізує про небезпеку. Власне, так, як це вже кілька років поспіль роблять чернівецькі липи. Важка масляниста речовина на їх листі, що збирається масними плямами під деревами, – безпосередній наслідок підвищеної загазованості повітря. Так дерево, жертвуючи власним здоров'ям, не лише змагається із забрудненням, але й намагається застерегти від біди людей. Ось тільки почути цей німий крик природи, схоже, не всім до снаги.
– Візьмімо, наприклад, хімічні речовини. Щороку у світі їх виробляється величезна кількість. Як правило, ці токсиканти присутні в навколишньому середовищі в мізерно малих кількостях. Це сильно ускладнює і насправді робить нереальним відстеження кожної з речовин інженерно-технічними методами. Необхідні більш чутливі методи індикації. Такі можливості надають біологічні методи, що до того ж є значно дешевшими. Одним із дієвих підходів до характеристики ступеня трансформації довкілля є біоіндикація. Згідно з визначенням Миколи Реймерса, "біоіндикатор – група особин одного виду або угруповання, за наявністю, станом та поведінкою яких судять про зміни в середовищі, в тому числі про присутність і концентрації забруднювачів", – пояснює принцип роботи "живих датчиків" доцент кафедри екології та біомоніторингу пані Марія Федоряк.
Біоіндикаторами стану довкілля можуть бути представники відділів нижчих і вищих рослин, а також гриби і тварини, які чутливо реагують на якісний склад і концентрацію хімічних елементів у ґрунті, повітрі і воді. Реакція може виражатися як у зміні морфологічних і анатомічних особливостей, так і в протіканні фізіологічних процесів і біологічних циклів розвитку. Наприклад, для оцінки рівня техногенного забруднення використовують епіфітні лишайники та зелені мохи, хвойні та листяні породи дерев, угруповання комах і навіть павуків. Присутність деяких стійких до забруднення видів і відсутність нестійких, тих таки лишайників чи мохів, часто визначає рівень забруднення атмосфери міст. Так звані некрози, або, кажучи по-простому, відмерлі ділянки на листі дерев – чітка ознака забруднення атмосфери. Неприродно зелений колір листя берези чи осики – ознака підвищеного вмісту барію і стронцію в довкіллі. Для виявлення важких металів згодяться слива і квасоля, діоксиду сірки – ялина і люцерна, аміаку – соняшник, сірководню – шпинат і горох тощо. Ну, а відомі навіть школярам річні кільця на деревах взагалі, виявляється, є справжніми дендроіндикаційними лабораторіями, що здатні засвідчити рівень забруднення довкілля. Звісно, спилювати для цього дерева зовсім не обов'язково, але поцікавитися, чому одні кільця ширші за інші, при нагоді таки варто. За словами науковців, у роки, коли концентрація забруднюючих речовин в атмосфері зростає, – кільця, зазвичай, формуються вужчими, ну і навпаки. Чим чистіше довкілля, тим ширшими є річні кільця. Проте чи багато хто з нас у повсякденній суєті зауважить місце, куди ніколи не побіжить мурашка чи де обов'язково сховає свої ріжки равлик? А вони, виявляється, таким чином реагують на підвищення рівня радіації. Навіть звичайна набридлива муха – хіба що не лідер серед всіх комах за кількістю хімічних речових, на які вона здатна певним чином відреагувати.
Словом, такі дослідження дозволяють виявити, які території міста зазнають найбільшого забруднення. Треба тільки навчитись правильно читати цю книгу, як колись вміли розпізнавати знаки природи значно ближчі до неї предки. Читати, розпізнавати і головне – правильно реагувати. Бо як засвідчує гіркий досвід людських помилок, покладатися тільки на механізми не завжди можна. Природа ж ніколи не підведе! Звісно, носити з собою в кишені рачка-дафнію чи золоту рибку, здатних миттєво реагувати на зміну хімічного складу води, в якій ви якраз маєте намір скупатися, не кожному до снаги. Проте звертати на це увагу – ми просто зобов'язані. І не варто думати, що чаша ця когось обмине. Адже навіть про наближення Суду Господнього над народами, згідно з Біблією, сигналізуватимуть... рослини: кущами кропиви й реп'яху, якими заростуть палаци. Врешті сама людина, як біологічна істота, також є таким індикатором. І жодне привілейоване становище вінця творіння не здатне цього змінити. Погіршення психоемоційного стану, психофізіологічні розлади, що виникають ще до захворювань і супроводжують все наше життя – перші сигнали забрудненого середовища існування. Натомість достатньо людям зникнути, як про їх перебування на цій планеті за якісь лише кілька сот років вже ніщо не нагадуватиме. Природа візьме своє. Вона нам справді потрібна, а ми їй – не дуже. Отож розплющуйте, поки не пізно, ширше очі і придивляйтеся довкола себе.
А що з горобцями нашого дитинства? Вони обов'язково повернуться. Просто треба давати жити тим, хто існує поруч із нами. А ще – не забувати бодай інколи їх підгодовувати...
Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА", фото з архіву "ДОБИ"
Немає коментарів:
Дописати коментар